На сьогоднішній день визначення поняття «роялті» міститься в підпункті 14.1.225 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого роялті – будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським і суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео-або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо-чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговою маркою, дизайном, секретним кресленням , моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (оголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (оголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України.
Відповідно до частини п’ятої статті 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права», за винятком випадків, передбачених статтями 21 – 25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторські право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі разового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.
Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, які укладаються за дорученням суб’єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.
Розміри, порядок та умови виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року N 71.
Мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за публічне виконання, публічний показ, публічне мовлення або ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) творів науки, літератури і мистецтва затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року N 72.
Відповідно до статті 1113 Цивільного кодексу України за договором про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або в повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.
Таким чином, оскільки договір про передачу прав інтелектуальної власності спрямований на повну поступку (відчуження) майнових прав на твір, винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку або інший об’єкт права інтелектуальної власності, тобто спрямований на безповоротне відчуження прав, на нашу думку , платіж за вказаним договором не є роялті.
У той же час інформуємо, що відповідно до Положення про Державну службу інтелектуальної власності Україні, затвердженим Указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 436, Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності і організовує розгляд звернень з питань, пов’язаних з діяльністю Державної служби, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління, тому за додатковими роз’ясненнями пропонуємо звернутися в зазначену Службу.
Як оподатковуються податком на додану вартість операції з отримання від нерезидента права на використання торгової марки?
Оскільки місцем постачання послуг з надання майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання, то операції з отримання резидентом таких послуг є об'єктом оподаткування ПДВ на загальних підставах.
Відповідно до п. 208.2 ПКУ отримувач послуг, що постачаються нерезидентами на митній території України, нараховує податок за основною ставкою на базу, визначену згідно з п. 190.2 ПКУ. При цьому, якщо отримувач послуг не зареєстрований як платник податку, то податкова накладна не виписується (п. 208.4 ПКУ). Форма розрахунку податкових зобов'язань такого отримувача послуг у вигляді додатка до декларації затверджується у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ.
Кобрін С. М.
|
