Повний спектр Юридичних послуг
Kobrin & Partners

Контакти:
моб. +38(097) 710-57-68
e-mail: s_kobrin@mail.ru або s_kobrin@i.ua
Головна Сторінка

Каталог статтей


Головна » Статті » Мої статті

Погашення (стягнення) податкового боргу платника податків

Виходячи з того, що згідно з нормами Податкового кодексу органи ДПС наділено правами та обов'язками, зокрема, щодо звернення до суду під час здійснення заходів з погашення (стягнення) податкового боргу платника податків та застосування адміністративного арешту майна, то зазначені інформаційні листи безпосередньо спрямовані і на цільову аудиторію податкових органів.

Насамперед ВАСУ зосередив увагу адміністративних судів на змінах, що відбулися в Кодексі адміністративного судочинства, які стосуються виключного переліку подань податкових органів, що підлягають розгляду за процедурою особливого провадження. Так, п. 9 розділу I Закону № 2756 Кодекс адміністративного судочинства доповнено ст. 1833, яка регулює особливості провадження у справах за зверненням органів ДПС при здійсненні ними передбачених законом повноважень на підставі подання таких органів щодо:

• зупинення видаткових операцій платника податків на його рахунках;

• підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

• стягнення коштів за податковим боргом.

Згідно з частиною сьомою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства сторонами є заявник – орган ДПС, що вніс подання, та відповідач – платник податків, стосовно якого таке подання внесено. Такі сторони у процесі розгляду подання податкового органу користуються всіма правами, які мають позивач та відповідач згідно з нормами цього Кодексу, за винятком тих, що не можуть бути реалізовані за змістом ст. 1833 зазначеного Кодексу.

Статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства встановлено перелік особливих вимог, що пред'являються до подання податкового органу, та особливий перелік процесуальних дій суду, які можуть учинятися в процесі розгляду такого подання.

Водночас у частині, що не врегульована ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, вимоги до подання визначаються загальними нормами, зокрема ст. 106 цього Кодексу. Так, п. 5 частини першої ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у позовній заяві у разі необхідності зазначаються клопотання про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків; заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо. Виходячи з того, що ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не визначено інше, заявник має право додавати відповідні клопотання до свого подання.

Також увагу адміністративних судів звернено на недоліки подання, які можуть бути підставою для повернення такого подання заявнику. Зокрема, згідно з частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства у разі недотримання вимог частини другої цієї статті щодо форми та змісту подання суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

При цьому згідно з п. 5 частини другої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства до подання податкового органу має бути включений перелік документів та інших матеріалів, що додаються, тобто перелік документів, які мають додаватися до подання, не є вичерпним.

ВАСУ надано роз'яснення щодо обов'язковості підтвердження факту виникнення обставин, які зумовили звернення до суду, по відношенню до часових рамок. Згідно з частиною другою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства подання подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Отже, суди повинні вимагати у заявника доказів, що підтверджують факт та час виникнення обставин, які зумовили звернення з поданням. Наприклад, відповідно до п. 91.4 ст. 91 Податкового кодексу в разі, якщо платник податків, який має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом ДПС.

Строки звернення заявника з поданням, передбачені частинами другою та третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, є різновидами строку спеціального звернення до суду, передбаченого частиною третьою ст. 99 цього Кодексу. Зазначеною нормою встановлено, що цим Кодексом можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж шестимісячний загальний строк. При цьому ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не передбачає спеціальних наслідків пропущення строків звернення до суду, визначених цією нормою. Тому недотримання заявником строків звернення до суду, визначених ст. 1833 цього Кодексу, тягне за собою застосування приписів ст. 100 зазначеного Кодексу. Отже, подання податкового органу, внесене після закінчення строків, установлених ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його внесла, не знайде підстав для поновлення строку, про що виноситься ухвала.

Відсутність заяви про поновлення пропущеного строку звернення з поданням, у свою чергу, має розцінюватися судом як недолік подання для усунення якого може бути надано строк у межах 24 годин, як визначено частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 частини четвертої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначена норма застосовується також у разі, якщо в поданні вимогу, передбачену частиною першою ст. 1833 цього Кодексу, поєднано з іншими вимогами, які можуть розглядатися виключно в загальному порядку позовного провадження.

Це пояснюється тим, що Кодексом адміністративного судочинства не передбачено можливість одночасного розгляду справи як у порядку позовного, так і в порядку особливого провадження, встановленого ст. 1833 цього Кодексу.

Також зазначений Кодекс не передбачає можливості роз'єднання вимог, які підлягають розгляду в порядку різних видів провадження. Так, згідно з пп. 20.1.16 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу орган ДПС звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Реалізація приписів зазначеного підпункту Податкового кодексу неможлива шляхом внесення подання з одночасними вимогами і щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, і щодо зобов'язання виконати вимоги податкового керуючого. Тому в разі надходження такого подання суд, за наявності інших вимог, ніж передбачені ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, своєю ухвалою відмовляє у прийнятті подання в частині неналежних вимог, а щодо решти вимог вирішує питання про відкриття провадження.

Відповідно до п. 2 частини четвертої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства. Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

Підставами для звернення з поданням про зупинення видаткових операцій платника податків на його рахунках є недопущення посадових осіб органів ДПС до обстеження територій та приміщень, визначених у пп. 20.1.11 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу (пп. 20.1.15.2 пп. 20.1.15 п. 20.1 ст. 20 цього Кодексу); у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених Податковим кодексом (пп. 20.1.16 п. 20.1 ст. 20, частина друга п. 89.4 ст. 89, частина друга п. 91.4 ст. 91 Податкового кодексу).

Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту передбачено п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу. Згідно із зазначеною нормою арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу ДПС (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

При цьому перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено.

Також ВАСУ зазначено, що суди мають право давати лише правову оцінку вибору виду адміністративного арешту, а не змінювати вже визначений податковим органом вид адміністративного арешту (повний або умовний).

Відповідно до п. 94.5 ст. 94 Податкового кодексу адміністративний арешт може бути повним або умовним. Рішення про застосування одного з двох видів адміністративного арешту приймається керівником податкового органу чи його заступником. При цьому суди не позбавлені права під час перевірки обґрунтованості накладення адміністративного арешту майна платника податків давати правову оцінку вибору виду адміністративного арешту, здійсненого податковим органом.

Податковим кодексом визначено особливий порядок накладення адміністративного арешту на кошти на рахунку платника податків. Судам варто мати на увазі, що застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу ДПС до суду (пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу). В цьому разі рішення керівником податкового органу або його заступником не приймається. Тому реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків. За таких обставин вимоги податкового органу про застосування арешту можуть бути розглянуті виключно в загальному порядку позовного провадження і не підлягають розгляду в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

У роз'ясненні ВАСУ акцент зроблено на тому, що поєднані однією статтею Податкового кодексу процедури, пов'язані зі стягненням коштів за податковим боргом та погашенням податкового боргу за рахунок майна платника податків, згідно з Кодексом адміністративного судочинства підлягають розгляду в порядку різних проваджень – особливого провадження щодо коштів та позовного провадження стосовно майна відповідно.

Судам слід враховувати, що в Податковому кодексі розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам ДПС, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з абзацом другим п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу орган ДПС, у свою чергу, звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку виноситься за результатами розгляду відповідного позову податкового органу і не може бути ухвалене в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

Згідно з частиною сьомою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства в разі прийняття судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

З урахуванням викладеного при розгляді подання податкового органу в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не може бути застосовано п. 4 частини першої ст. 155 цього Кодексу. Тому неявка заявника у судове засідання не може розцінюватися як підстава для залишення без розгляду подання, внесеного на підставі ст. 1833 зазначеного Кодексу.

При цьому ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не встановлює особливостей щодо порядку повідомлення особи про час і місце судового засідання. Отже, застосуванню підлягають загальні правила, визначені главою 3 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою ст. 35 зазначеного Кодексу повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Враховуючи, що строки розгляду подання податкових органів відповідно до ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства є скороченими, судова повістка заявнику та особі, стосовно якої внесено подання, має вручатися в строк, достатній для прибуття до суду.

Обов'язковість дотримання судами норм Кодексу адміністративного судочинства, що регулюють порядок повідомлення особи про час і місце розгляду подання податкових органів, заявлених у порядку ст. 1833 зазначеного Кодексу, встановлена частиною першою ст. 12 цього Кодексу (принцип гласності і публічності адміністративного процесу). Відповідно до зазначеної законодавчої норми ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

Зважаючи на вищевикладене, суди повинні розглядати подання податкових органів, заявлені на підставі ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, у строки, встановлені цією статтею, але за умови, що дотримання відповідних строків не обмежує права особи на отримання інформації про дату, час і місце судового розгляду.

При цьому згідно з пп. 94.19.1 п. 94.19 ст. 94 Податкового кодексу припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у п. 94.10 цієї статті (тобто 96 годин), рішення суду про визнання арешту обґрунтованим. Судам слід мати на увазі, що зазначена норма не може бути застосована в разі, якщо провадження за відповідним поданням податкового органу порушене, але відповідної постанови суду про задоволення вимог щодо визнання адміністративного арешту обґрунтованим не прийнято протягом 96 годин з об'єктивних причин у зв'язку з необхідністю інформувати особу про час і місце відповідного судового засідання.

Водночас у листах ВАСУ йдеться про те, що Кодексом адміністративного судочинства не передбачено будь-яких наслідків перевищення судом строків розгляду справи, встановлених ст. 1833 цього Кодексу. За таких обставин постанова, прийнята судом за результатами розгляду по суті подання, внесеного на підставі ст. 1833 зазначеного Кодексу адміністративного судочинства, є законною і обґрунтованою та підлягає негайному виконанню, як це передбачено частиною сьомою зазначеної статті Кодексу.

Також ВАСУ роз'яснено, що ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не передбачено окремого порядку набрання законної сили постановою суду, прийнятою за результатами розгляду подання податкового органу. Тому згідно з роз'ясненням зазначена постанова набирає чинності в загальному порядку, встановленому ст. 254 цього Кодексу.

Згідно з частиною восьмою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства в постанові суду, прийнятій за результатами розгляду подання податкового органу, зазначаються, зокрема, мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон.

Частиною восьмою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства встановлено вимоги до особливостей змісту постанови суду, що приймається за результатами розгляду по суті подання податкового органу. Загальні вимоги до відповідної постанови суду визначено ст. 163 цього Кодексу, яка застосовується при ухваленні судових рішень у порядку ст. 1833 зазначеного Кодексу в частині, що їй не суперечить. Тому постанова суду за результатами розгляду по суті подання податкового органу має містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Оскільки ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не передбачено інше, на постанову за результатами розгляду по суті подання податкового органу поширюються правила, визначені статтями 160, 163 цього Кодексу. Зокрема, у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.

Відповідно до частини першої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства шляхом внесення подання податкового органу може бути ініційовано розгляд в адміністративному суді питання про стягнення коштів за податковим боргом.

Згідно з п. 87.2 ст. 87 Податкового кодексу джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

При цьому відповідно до п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку – фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону про виконавче провадження.

Отже, для стягнення податкового боргу з платника податку, що є фізичною особою, необхідне відповідне рішення суду, яке з урахуванням вимог п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 – 99 Податкового кодексу.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

При цьому відповідно до п. 59.1 Податкового кодексу порядок надіслання платникові податків податкової вимоги тотожний порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

У свою чергу згідно з п. 58.3 Податкового кодексу податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Відповідно подання органу ДПС про стягнення коштів за податковим боргом у порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства може бути внесено протягом 24 годин з моменту спливу 60 днів, наступних за днем надіслання платникові податків податкової вимоги.

Згідно з п. 4 частини другої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства подання податкового органу повинно містити, зокрема, підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами. Отже, податковий орган зобов'язаний долучити до подання про стягнення коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку строку в 60 днів, який має минути з дня надіслання відповідного подання.

Строк у 24 години, протягом яких згідно з частиною другою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства до суду має бути внесено подання про стягнення коштів за податковим боргом, починає перебіг з нуля годин дня, наступного за тим, у який сплинули 60 днів з дня надіслання податкової вимоги.

Подання про стягнення коштів за податковим боргом, внесене раніше, ніж минуть 60 днів з дня надіслання податкової вимоги платникові податків, підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку не більше ніж 24 години для усунення недоліків, як це передбачено частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

При цьому невиконання вимог суду, тобто ненадання податковим органом доказів спливу 60 днів з дня направлення податкової вимоги, є підставою для повернення подання заявникові згідно з частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства. Зазначене зумовлено тим, що подання підлягає поверненню в разі недотримання заявником вимог частини другої ст. 1833 цього Кодексу, у тому числі вимог щодо настання строку внесення подання, встановленого зазначеною частиною цієї статті.

Повернення подання не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення його недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду. Строк у 48 годин слід розраховувати з дня фактичного виникнення відповідних обставин (тобто спливу 60 днів з моменту надіслання податкової вимоги), незалежно від дати внесення раніше повернутого подання з тим самим змістом вимог.

ВАСУ роз'яснив, що у разі залишення без розгляду подання податкового органу внаслідок відсутності поважних причин для поновлення встановленого ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства строку податковий орган не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження.

Також судам варто мати на увазі, що в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства може бути внесено подання про стягнення коштів за податковим боргом, який виник внаслідок несплати як самостійно визначених платником податків грошових зобов'язань, так і грошових зобов'язань, визначених податковим органом відповідно до ст. 54 Податкового кодексу.

ВАСУ ще раз підкреслено, що у разі виявлення спору про право суд не розглядає подання, навіть якщо провадження у справі вже відкрито. Так, згідно з частиною четвертою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання в разі, якщо, зокрема, із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу в разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнуто протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Отже, наведена законодавча норма встановлює строк примусового стягнення податкового боргу – це 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Системний аналіз пунктів 102.1, 102.2, 102.4 ст. 102 Податкового кодексу свідчить про те, що застосування строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, поширюється і на випадки порушення провадження у справі про стягнення відповідного податку.

Відповідно позовні вимоги контролюючого органу, пов'язані зі стягненням податкового боргу з платників податків, мають пред'являтися протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Пункт 102.1 ст. 102 Податкового кодексу визначає строки для визначення грошових зобов'язань платників податків. Наслідком збігу цього строку є звільнення платника податків від відповідного грошового зобов'язання. При цьому спір стосовно відповідної декларації та/або податкового повідомлення, які мали бути підставою для визначення грошового зобов'язання, не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 102.4 ст. 102 зазначеного Кодексу встановлено строки стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання.

Строки (для визначення грошових зобов'язань контролюючим органом і стягнення податкового боргу) обчислюються окремо. При цьому строк для стягнення податкового боргу починає свій перебіг з дня виникнення податкового боргу, тоді як строк для визначення грошового зобов'язання контролюючим органом відлічується з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо таку податкову декларацію було подано пізніше – за днем її фактичного подання. Так, якщо відповідна податкова декларація підлягала поданню до 20.01.2011 р., податковий орган може визначити грошове зобов'язання платникові податків у зв'язку з цією декларацією починаючи з 21.01.2011 р. протягом 1095 днів.

Строки сплати податкових зобов'язань регулюються ст. 57 Податкового кодексу.

Визначене контролюючим органом грошове зобов'язання (незалежно від того, на який з 1095 днів припаде відповідне визначення) у разі його несплати платником податків набуде статусу податкового боргу. З дня виникнення податкового боргу починається відлік строку тривалістю 1095 днів для звернення податкового органу до суду з вимогою, пов'язаною зі стягненням такого боргу.

Порядок стягнення податкового боргу регулюється главою 9 Податкового кодексу.

Аналогічно строк тривалістю 1095 днів для звернення контролюючого органу з вимогою, пов'язаною зі стягненням податкового боргу, поширюється лише на податковий борг, який виник починаючи з 01.01.2011 р.

Категорія: Мої статті | Додав: advokatkobrin (02.12.2011)
Переглядів: 2847 | Рейтинг: 5.0/1
Всього комментарів: 0

Меню сайта

Категорії каталогу

Форма входу

Copyright MyCorp © 2016 | Конструктор сайтов - uCoz