Повний спектр Юридичних послуг
Kobrin & Partners

Контакти:
моб. +38(097) 710-57-68
e-mail: s_kobrin@mail.ru або s_kobrin@i.ua
Головна Сторінка

Каталог статтей


Головна » Статті » Мої статті

Допуск посадових осіб органів державної податкової служби до проведення перевірки, права податкової та права платника податків
Відповідно до Закону України від 16.12.93 р. N 3723-XII "Про державну службу" посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Відповідно до статті 15 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідне кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам і працівникам органів державної податкової служби видається службове посвідчення, зразок якого затверджує Державна податкова адміністрація України.

Статтею 81 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI (далі - Кодекс) визначено умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних і фактичних перевірок.

Зокрема, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної та фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення таких перевірок. Підстави для проведення перевірок визначено, зокрема, в статтях 77, 78 і 80 Кодексу.

Вимоги щодо оформлення направлення на проведення перевірки визначені пунктом 81.1 статті 81 Кодексу. При цьому непред'явлення платнику податків (його посадових (службових) особам або особам, які фактично виробляють розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або пред'явлення направлення, оформленого з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки, а відмова платника податків (його посадових (службових) осіб або осіб, які фактично виробляють розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах не дозволяється.

ПРАВА ПОДАТКОВОЇ ТА ПРАВА ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ, ПОРІВНЯННЯ СТАРОГО ТА НОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА


Фактичні перевірки

Раніше не були передбачені законодавством.

Тепер регулюється пп. 75.1.3 ст. 75; ст. 80–81 Податкового кодексу України (ПКУ).

Найбільш знаковою новелою ПКУ у сфері податкових перевірок стало запровадження фактичних перевірок. Про них було сказано та написано так багато, що повторювати наведені у ПКУ їх визначення, предмет та підстави проведення немає потреби. Небезпека цієї перевірки полягає в тому, що, на відміну від документальної виїзної позапланової, перед її проведенням платник не має жодної змоги пояснити свої дії. Він дізнається про те, що податківці «виявили факти, які свідчать про можливі порушення», вже коли бачить працівників ДПС у себе на порозі (п. 80.1 ст. 80 ПКУ).

Підстави для проведення фактичних перевірок в п. 80.2 ст. 80 ПКУ сформульовані так, що органам Державної податкової служби (ДПС) буде досить легко віднайти потрібну. Зокрема, фактична перевірка може проводитися, якщо «за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення» або «у разі письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування».

Більше того, якщо періодичність проведення документальних планових перевірок визначено на законодавчому рівні, то з фактичними перевірками не все так просто. Законодавець не визначив, як часто податківці можуть проводити фактичні перевірки одного платника податків (докладніше про це далі).

Донедавна існувала і проблема неналежного забезпечення фактичних перевірок підзаконною нормативною базою. Якщо стосовно оформлення результатів документальних перевірок Державна податкова адміністрація України (ДПАУ) ще до набрання чинності ПКУ затвердила відповідні порядки (накази ДПАУ від 22.12.2010 р. № 984 та від 24.12.2010 р. № 1003), то фактичні перевірки спочатку регулювалися лише самим ПКУ. Пізніше ДПАУ видала лист «Про окремі питання проведення фактичних перевірок» від 28.01.2011 р. № 2337/7/23-7017/125, затвердила наказом від 14.04.2011 р. № 213 нові Методичні рекомендації щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків (далі – Рекомендації № 213) та видала відповідно до цих рекомендацій ще один лист – від 27.04.2011 р. № 11892/7/23-4017/345. З цими документами, які ліквідують низку прогалин ПКУ та дають відповіді на деякі (не всі) спірні запитання, треба обов'язково ознайомитися, а розглядати їх варто як невід'ємну частину норм ПКУ.

На цей момент бізнесові кола передусім хвилюють очевидні гострі запитання: що саме робити, аби запобігти фактичній перевірці чи принаймні зменшити їх кількість, а якщо вже перевірки не уникнути – як підготуватися та як діяти?

Запобігти фактичній перевірці, а також дізнатися про її проведення завчасно неможливо, хіба що підтримуючи близькі та дружні стосунки з податківцями. А от алгоритм дій на випадок перевірки розробити можна. Щоправда, він мало відрізнятиметься від плану дій на випадок візиту представників будь-якого контролюючого органу.

По-перше, підприємству потрібен штатний юрист з відповідною кваліфікацією, або воно має користуватися послугами юридичної компанії, яка надасть комплексний юридичний супровід під час податкової перевірки.

По-друге, посадові особи компанії мають бути обізнаними принаймні з азами законодавства у сфері проведення фактичних перевірок, щоб запобігти протиправним діям податківців та не наробити помилок у перші хвилини візиту податківців. Зокрема, треба ретельно перевірити документи податківців щодо правильного їх оформлення, можливо, вам пощастить відмовити їм у допуску з формальних підстав. Така відмова має бути оформлена актом про відмову від допуску до перевірки, і до речі має бути вмотивованою.

По-третє, перебіг перевірки слід ретельно фіксувати. На підприємстві має вестися Журнал обліку перевірок1, запропонуйте перевіряльникам розписатися у ньому. Проте треба пам'ятати, що їх відмова не є підставою для недопуску до перевірки. Спеціально проінструктована людина (бажано – юрист) має супроводжувати податківців територією підприємства, вона має поводити себе коректно, проте не залишати поза увагою жодного кроку працівників ДПС. Непоганою ідеєю є організація на підприємстві відеоспостереження.

(1 Форму Журналу реєстрації перевірок затверджено наказом Держкомпідприємництва від 10.08.98 р. № 18)

По-четверте, решта працівників підприємства має уникати зайвих контактів з працівниками ДПС. На час перевірки бажано залишити у приміщенні лише мінімум працівників, який потрібен для підтримання життєдіяльності бізнесу. Якщо це неможливо, варто потурбуватися про правову свідомість персоналу: по-перше, рядові працівники не зобов'язані надавати перевіряльникам пояснення (для цього є посадові особи підприємства); по-друге, якщо пояснення вони все-таки дають, їх зміст має бути заздалегідь узгоджений з керівництвом.

Письмове повідомлення про проведення перевірки

Раніше регулювалося ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII (далі – Закон № 509).

Тепер регулюється п. 77.4 ст. 77 ПКУ.

Як і раніше, про документальну виїзну перевірку платник податків має бути попереджений шляхом надсилання відповідного повідомлення не пізніше ніж за 10 днів до дня її проведення. ПКУ лише уточнив порядок направлення повідомлення: воно обов'язково має бути надіслане рекомендованим листом з повідомленням або врученням під розписку. Окрім того, разом з повідомленням має надсилатися (вручатися) копія наказу про проведення перевірки (раніше такий наказ надавали платнику вже під час проведення перевірки).

Фактичні перевірки, як уже зазначалося, здійснюються без попередження платника.

Документи, що їх надають податківці

Раніше регулювалося ст. 112 Закону № 509.

Тепер регулюється ст. 81 ПКУ.

Щодо цього аспекту ПКУ також запропонував низку новацій. Раніше працівники податкових органів, розпочинаючи перевірку, повинні були пред'явити направлення на перевірку та копію наказу про проведення перевірки, а тепер – лише направлення із зазначенням реквізитів такого наказу. Копія наказу нині надсилається поштою разом з повідомленням про перевірку.

Щоправда, наведений порядок не стосується фактичних перевірок. У разі їх проведення, згідно з п. 80.2 ст. 80 ПКУ, копія наказу вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку безпосередньо перед початком перевірки.

Таким чином, варто взяти до уваги, що при проведенні документальної невиїзної перевірки податківці надають лише направлення, а фактичної додатково – ще й копію наказу.

Відсутність або неналежне оформлення направлення, відповідно до п. 81.1 ст. 80 ПКУ, є підставою для недопущення посадових осіб ДПС до проведення перевірки. Тому вивчати зміст цього документа слід дуже прискіпливо. При цьому варто пам'ятати таке:

– відповідно до п. 80.7 ПКУ, фактична перевірка проводиться двома або більше працівниками ДПС;

– направлення має бути виписано окремо на кожного з працівників ДПС, які беруть участь у перевірці згідно з п. 1.5 Рекомендацій № 213 (тобто скільки перевіряльників – стільки і направлень);

– наявність у податківців одного направлення, виписаного на всіх разом, або наявність направлення лише в одного з них підпадає під поняття «неналежне оформлення направлення» (п. 81.1 ст. 80 ПКУ) та є підставою для недопуску податківців.

Щодо інших видів перевірок, то ПКУ не містить однозначної норми, яка закріплювала б кількість працівників ДПС, що мають брати участь у перевірці. Але оскільки у ПКУ вживаються слова «особи», «посадові особи», логічно припустити, що перевіряльників має бути більше одного. Крім того, за нормами Порядку № 1003, акт про відмову у допуску до документальної виїзної перевірки повинні підписати «три посадові (службові) особи ДПС».

У направленні мають бути такі відомості:

– дата видачі; найменування органу ДПС;

– реквізити наказу про проведення перевірки (їх слід звірити з копією наказу, яка або вже є на підприємстві (в разі проведення документальної виїзної перевірки), або надається разом з направленням (в разі проведення фактичної перевірки));

– реквізити суб'єкта (об'єкта) перевірки (слід перевірити їх правильність);

– мета; вид (документальна виїзна планова, документальна виїзна позапланова, фактична); підстави (мають відповідати наведеним у ПКУ); дата початку та тривалість перевірки (не має перевищувати встановленого законом строку – див. далі);

– посада та прізвище посадової особи ДПС, яка проводить перевірку;

– підпис керівника органу ДПС або його заступника та відбиток печатки.

Відсутність або неналежне оформлення хоча б одного з наведених елементів направлення – цілком правомірна підстава для того, щоб відмовити працівникам ДПС у допуску до перевірки і у такий спосіб виграти час.

Наказ про проведення фактичної перевірки, як випливає з Рекомендацій № 213 та листа ДПАУ від 28.01.2011 р. № 2337/7/23-7017/125, має бути оформлено окремо на кожний об'єкт, що перевіряється. У ньому мають зазначатися посади та прізвища працівників ДПС, які направляються на перевірку Треба перевірити, щоб їхні посади та прізвища збігалися із наведеними у направленнях. Наказ має бути підписаний керівником того органу ДПС, в якому перебуває на обліку платник.

Наразі законодавство не закріплює обов'язок працівників ДПС, що проводять перевірку, пред'являти службові посвідчення. Тому їх ненадання не вважається підставою для недопуску. Проте ми рекомендуємо платникам вимагати надання таких посвідчень та звіряти зазначені в них відомості з тими, що містяться у направленнях на перевірку та наказі про проведення перевірки. Якщо перевіряльники, які з'явилися на підприємстві, справді працівники ДПС, то вони зазвичай пред'являють посвідчення на прохання посадових осіб платника.

Періодичність планових перевірок

Раніше регулювалося ст. 112 Закону № 509.

Тепер регулюється п. 77.2 ст. 77 ПКУ.

Щодо цього питання законодавці вирішили дещо лібералізувати податкове законодавство. Дотепер документальні планові перевірки платників здійснювалися не частіше одного разу на рік, незалежно від того, який платник перевіряється. У п. 77.2 ст. 77 ПКУ вперше передбачено, що періодичність проведення таких перевірок визначається залежно від ступеня ризику діяльності платників податків. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше одного разу на три календарні роки, із середнім – не частіше, ніж раз на два календарні роки, з високим – не частіше одного разу на календарний рік.

Щодо фактичних перевірок, то періодичність їх проведення, як уже зазначалося вище, законодавством не врегульовано. Щоправда, згідно з п. 80.3 ст. 80 ПКУ, якщо за результатами фактичної перевірки було виявлено порушення, то наступна перевірка може бути проведена (з метою контролю припинення порушення) одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Ця норма, проте, не констатує, що в разі виявлення порушення у наступному році варто чекати лише одну перевірку, адже вона може проводитися не для контролю припинення виявленого раніше порушення, а на предмет інших вад у роботі. А якщо порушень не було виявлено, то наступну фактичну перевірку можна чекати хоч назавтра після закінчення попередньої. Отже, щодо цього законодавець не передбачив для платників податків жодних гарантій.

Строки проведення перевірок

Раніше регулювалося ст. 111 Закону № 509.

Тепер регулюється п. 82.1–82.3 ст. 80 ПКУ.

На противагу багатьом новаціям ПКУ, які ускладнюють життя платникам податків, стосовно тривалості перевірок законотворці пішли їм назустріч. Якщо раніше строки проведення документальних виїзних перевірок було визначено для двох категорій платників – суб'єктів малого підприємництва та інших платників, то відтепер запроваджено й третю категорію – великі платники податків. Саме для них ПКУ встановлює найтриваліші терміни перевірок.

Відповідно до п. 82.1 ст. 80 ПКУ, строки документальних планових виїзних перевірок у днях2 становлять: для великих платників – 30 (30); для малих підприємств – 10 (20); для інших платників – 20 (30). Подовження строку можливе: для великих платників – на 15 (15) днів; для малих підприємств – на 5 (10); для інших платників – на 10 (15).

(2 Тут і далі в дужках наводиться тривалість аналогічних перевірок для аналогічних платників за старим законодавством.)

Згідно з п. 82.2 ст. 80 ПКУ, строки документальних позапланових виїзних перевірок становлять: для великих платників – 15 (15) днів; для малих підприємств – 5 (10); для інших платників – 10 (15). Подовження їх термінів можливе: для великих платників – на 10 (10) днів; для малих підприємств – на 2 (10); для інших платників – на 5 (10).

Строк проведення фактичної перевірки – до 10 днів (може бути продовжено ще на 5 днів). Тут вже не встановлюється різниця між великими та малими платниками.

Вилучення оригіналів документів

Раніше регулювалося п. 9 ст. 11 Закону № 509.

Тепер регулюється п. 85.5 ст. 85 ПКУ.

Цей аспект податкового законодавства зазнав змін. До запровадження ПКУ органи ДПС мали право при проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду вилучати оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів. Тепер, за ст. 85.5 цього Кодексу, таке вилучення забороняється, окрім випадків, передбачених кримінально-процесуальними законами.

Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів, затверджена наказом ДПАУ від 08.11.2005 р. № 493, втратила чинність. Отже, віднині будь-які спроби податківців вилучити оригінали документів, окрім як на підставі рішення суду та у випадках, передбачених кримінальним законодавством, є незаконними. Це не позбавляє їх права вилучати копії документів у порядку, встановленому ПКУ.

Контрольна закупівля

Раніше не була передбачена законодавством.

Тепер регулюється пп. 20.1.9 ст. 20; п. 80.4 ст. 80 ПКУ.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.92 р. № 2135-XII, право проводити контрольну закупівлю мали оперативні підрозділи податкової міліції. У ПКУ передбачено право податківців до початку проведення фактичних перевірок здійснювати контрольні розрахункові операції. Інші типи перевірок не дають працівникам ДПС такого права.

Таким чином, віднині слід бути готовими до того, що непримітний на вигляд «покупець» може виявитися працівником ДПС, який проводить фактичну перевірку. Отже, особливу увагу приділяйте дотриманню правил здійснення розрахункових операцій, проінструктуйте і персонал компанії.

Товари, отримані податківцями під час проведення контрольної розрахункової операції, належать до повернення платникові податків непошкодженими.

Терміни складання та підписання актів

Раніше регулювалося п. 4.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПАУ від 10.08.2005 р. № 327 (далі – Порядок № 327).

Тепер регулюється пп. 86.3–86.5 ст. 86 ПКУ.

Нове податкове законодавство не містить навіть того невеличкого привілею для суб'єктів малого підприємництва, який передбачав Порядок № 327. До змін акт про результати перевірок таких платників підписувався протягом трьох робочих днів. Відтепер акти (довідки) документальних невиїзних, а також виїзних планових та позапланових перевірок підписуються та реєструються протягом п'яти робочих днів після закінчення перевірки (протягом десяти днів – у встановлених законом випадках). Це правило стосується усіх платників податків.

Акти (довідки) фактичних перевірок мають бути підписані та зареєстровані наступного дня після закінчення перевірок.

Як і раніше, строк підписання актів не входить до строку проведення перевірок.

Перед підписанням акта треба переконатися, що він оформлений відповідно до вимог законодавства. У разі наявності заперечень до документа їх необов'язково наводити безпосередньо в ньому, оскільки ПКУ дає платникам для подання заперечень (докладніше далі) відстрочку у п'ять днів.

Окрім того, віднині за результатами перевірок складається лише один документ – акт (у разі виявлення порушень) або довідка (якщо порушень не виявлено). Таких понять, як «зведений акт» і «довідка з окремих питань», що містилися у старому Порядку № 327, нове податкове законодавство не передбачає.

Щодо місця підписання акта перевірки, то Порядок № 327 встановлював таке. У разі виїзної перевірки акт підписується за місцем розташування платника, а невиїзної – у приміщенні органу ДПС. Згідно з ПКУ, підписання документа здійснюється «за місцем проведення перевірки або у приміщенні органу ДПС». Отже, теоретично податківці тепер можуть запросити платника для підписання акта до приміщення ДПС, навіть у випадку проведення виїзної перевірки.

Заперечення

Раніше регулювалося п. 4.4 Порядку № 327.

Тепер регулюється пп. 86.7 ст. 86 ПКУ.

З прийняттям ПКУ строк для подання заперечень проти висновків, які містяться в акті перевірки, а також строк їх розгляду збільшився з трьох днів до п'яти.

На відміну від Порядку № 327, ПКУ встановлює право платника податків брати участь у розгляді заперечень, а також бути присутнім при ухваленні рішень з урахуванням цих заперечень. Віднині заперечення розглядаються обов'язково за участю керівника органу ДПС.

Заперечення проти висновків, які містяться в акті, – це перший інструмент захисту, який може застосувати платник податків після закінчення перевірки. На відміну від процедури адміністративного оскарження, що розпочинається вже після отримання податкового повідомлення-рішення та може тривати досить довго, заперечення є засобом вплинути на зміст повідомлення-рішення ще до його ухвалення.

До складання заперечень треба ставитися відповідально, бажано залучити до цього процесу кваліфікованого юриста. У такому запереченні варто викласти усі помічені при проведенні перевірки факти порушень, їх, навіть найдрібніші, слід ретельно фіксувати.

Податковий компроміс

Раніше регулювалося пп. 5.2.7 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі – Закон № 2181).

Тепер не передбачено законодавством.

Із набранням чинності ПКУ та Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПАУ від 23.12.2010 р. № 1001 (далі – Положення № 1001) зник такий інститут податкового права України, як податковий компроміс – компромісне рішення податкового спору, яке полягало у задоволенні частини скарги платника податків під зобов'язання останнього погодитися з рештою податкових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.

Норми ПКУ, а також Положення № 1001 не містять навіть такого терміну.

Оскарження та скасування актів про результати перевірок

Раніше регулювалося пп. 5.2.2–5.2.4 ст. 5 Закону № 2181.

Тепер регулюється ст. 55–56 ПКУ.

Із впровадженням фактичних перевірок та загальним посиленням податкового контролю в державі неабиякої актуальності набула тема оскарження результатів перевірок. Як і раніше, у розпорядженні платника податків є два види оскарження: адміністративне та судове.

Трирівнева процедура адміністративного оскарження, передбачена пп. 5.2.2 ст. 5 Закону № 2181, замінена дворівневою (п. 55.1 ст. 55 ПКУ). Відтепер зі скаргою слід звертатися до органу ДПС, вищого за рівнем, ніж той, який проводив перевірку. Водночас орган, який проводив перевірку, має бути письмово повідомлений про оскарження (п. 56.5 ст. 56 ПКУ).

Строки подання та розгляду скарги в процедурі адміністративного оскарження не змінилися: для подання – 10 днів з дати отримання повідомлення-рішення (30 днів – через причини, не пов'язані з порушенням законодавства), для розгляду – 20 днів (з можливістю подовження до 60 днів).

Відповідно до п. 9.3 Положення № 1001, у якщо разі коли платник податку не додав копії документів, що супроводжували скаргу при первинному поданні (розрахунки та докази), при поданні повторної скарги орган ДПС вищого рівня витребовує ксерокопії зазначених документів від органу, рішення якого оскаржується.

У п. 14 Положення № 1001 також передбачено, що при розгляді скарги «можуть враховуватись податкові консультації, надані такому платнику податків органами ДПС з урахуванням положень ст. 53 глави 3 розділу II Податкового кодексу». Таке формулювання дещо насторожує, адже слизьке слово «можуть» не гарантує платникові спокою навіть у тому разі, якщо він сумлінно дотримувався вказівок, викладених у податковій консультації.

Досить цікавим є п. 56.4 ст. 56 ПКУ, згідно з яким обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Раніше обов'язок доводити протилежне покладався на платника податків. З першого погляду, цю норму можна розцінити як крок у напрямку лібералізації податкового законодавства, але насправді вона є суто декларативною, адже саме платник подає скаргу і наводить в ній відповідні мотиви (навряд чи хтось подасть скаргу на зразок «Не згоден. Прошу переглянути»).

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або ж без неї платник завжди може вдатися й до судового оскарження. Його порядок з набранням чинності ПКУ суттєво не змінився. А про існування певної усталеної судової практики говорити зарано. Вищий адміністративний суд наразі ухвалює рішення з податкових спорів, розгляд яких розпочався ще у 2008–2009 роках, а рішення судів першої інстанції є надто неоднорідними та суперечливими, щоб на їх підставі окреслити певні тенденції.

Конфлікт інтересів («презумпція правомірності»)

Раніше регулювалося п. 4.4.1 ст. 4 Закону № 2181-III.

Тепер регулюється пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ.

У процедурі оскарження рішень органів ДПС звичним явищем є випадки, коли норми податкового законодавства або не дають чітких та однозначних відповідей на спірні запитання, або дають декілька – протилежних за змістом. Для таких випадків розроблено поняття «презумпція правомірності рішень платника податку» (див. Для довідки), що замінило поняття «конфлікт інтересів», визначення якого було дано Законом № 2181.

Для довідки
...презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу...

Пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ

Це один з принципів податкового законодавства України. Його зміст повністю повторює зміст поняття «конфлікт інтересів». Окрім того, аналогічна норма міститься у п. 56.21 ст. 56 ПКУ щодо оскарження рішень податкових органів (у тому числі й тих, які приймаються за результатами перевірок платників).

Отже, змінилася тільки назва терміна, але не суть. Прикро, але це навряд чи вплине на відверту декларативність норми. Попри те, що податкове законодавство рясніє колізіями та суперечливими нормами, на практиці випадки їх тлумачення на користь платників податків є винятками. Якщо принцип «конфлікту інтересів» і застосовується, то зазвичай судами, а не податковими органами, та й то не завжди.

Випадки, коли цей принцип не застосовується, нечисленні. Серед них такі:

– у своєму листі від 31.03.2011 г. № 3974/5/17-0716 ДПАУ визнала кілька ситуацій, коли мають застосовуватися норми пп. 4.1.4 ст. 4 и п. 56.21 ст. 56 ПКУ. Зокрема це стосується норми пп. 165.1.1 ст. 165 ПКУ щодо звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб виплат у зв'язку з вагітністю та пологами («декретних»);

– з огляду на принцип «презумпції правомірності рішень платника податків», Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) у листі від 10.02.2011 р. № 203/11/13-11 вирішив суперечності між двома нормами ПКУ, а саме п. 56.18 та 56.19, які встановлюють різний строк звернення до суду з вимогою щодо оскарження податкового повідомлення-рішення – 1095 днів та 1 місяць відповідно, на користь платників податків. ВАСУ дійшов таких висновків: 1) платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення; 2) строк подовжується на час досудового врегулювання спору – процедури адміністративного оскарження; 3) нові строки оскарження до суду податкових повідомлень-рішень поширюються на ті повідомлення, що отримані платником податку починаючи з 1 січня 2011 року.
За матеріалами ТОВ "ЛІГА:ЗАКОН"


Кобрін С. М.

Категорія: Мої статті | Додав: advokatkobrin (19.07.2011)
Переглядів: 3373 | Рейтинг: 5.0/1
Всього комментарів: 0

Меню сайта

Категорії каталогу

Форма входу

Copyright MyCorp © 2017 | Конструктор сайтов - uCoz